Цього разу свідомо порушила правило нічного написання звіту відразу після концерту. Чому? Та тому, що була необхідність дозволити заспокоїтись цунамі емоцій. Бо цього разу Океан заштормив особливо. І не знати хто розхвилювався більше, сам гурт чи його шанувальники. Це було неймовірно! І якщо ви вже бачили невеличке лайв-відео пісні «Не питай», тоді ви зі мною погодитесь на 100%.
Це було осяяння, і не лише вогнями, але посмішками та щасливими обличчями шанувальників. В Україні це вже був третій концерт Океану Ельзи з симфонічним оркестром Київського муніципального театру опери та балету. Першими двома концертами ми мали можливість насолодитися в Палаці «Україна» у жовтні минулого року, котрі відбулися з безумовними аншлагами. Я мала радість бути присутньою на обох концертах, тому, повірте, порівняти маю з чим.
Відверто кажучи, цього разу мала деякі сумніви, що організатори зможуть зібрати Палац Спорту на вже третій концерт у Києві. Мабуть, я просто недооцінила феномен Океану Ельзи. Зайшовши в зал й побачивши заповнений зал, під вигук «Огого!», мене переповнило приємне здивування та неприхована гордість за мій улюблений український гурт та їхню творчість.
.jpg)
Концерт почався рівно за годину після призначеного часу. Київська концертна тусовка вже звикла до подібних затримок, це приймається за норму. Тим паче, Океанам це можна пробачити, адже вони своє відпрацьовують на повну. Для відчуття академічності концерту, дві третіх фан-зони Палацу облаштували стільцями, за ними розташовувалася звична «стояча» зона, в якій, зазвичай, знаходяться найпалкіші шанувальники артистів.
Для декого таке рішення було неочікуваним, але ж пояснюється все лише тим, що це не звичний рок-концерт, а концерт з симфонічним оркестром. Загалом таке нововведення додало своєрідного порядку, що є типовим, наприклад, для Оперного театру. Така картина задала відповідний, так сказати, інтелігентний тон. Щодо аудиторії, то на концерт прийшли усі – від студента до людей у осінньому віці. Океанівську публіку складно категоризувати, єдина чітка ознака – це люди, котрі люблять якісну музику.
Музиканти зайняли свої незмінні позиції на сцені: праве крило сцени своєю енергетикою наповнив клавішник та аранжувальник гурту Мілош Єліч (шанувальниці мають особливу любов до звабливого серба), поруч басував Денис Дудко (мені припав до смаку його оновлений образ), на лівій частині сцени кайфував пристрасний гітарист Петро Чернявський (той ще віртуоз!), усім ритмам на ударних задавав впевнений тон Денис Глінін (ух, я обожнюю Денисову міміку та неймовірне почуття гумору). Насиченості звуку додавала перкусія Олександра Береговського. Оркестр розташувався по центру, і завершив цю картину харизматичний Святослав Вакарчук з традиційним шаликом на стійці мікрофона.
У перших рядах красувалися витончені жінки та чоловіки у класичних костюмах, усе красиво та витримано. Однак, шанувальники з фан-зони не дозволили їм сидіти у спокої, вже після п’ятої композиції, вибігши до сцени, не приховуючи своїх гарячих емоцій. Охорона зробила спробу повернути усіх на місця, проте, намарно. Перше – фанати надто віддані Океанам, друге – відомо, що гурт є прибічником демократичності та свободи поведінки шанувальників на концертах. Абсолютно підтримуємо цю позицію, адже це їхнє свято.
Під «Ти собі сама» перед сценою утворився острівок збуджених шанувальників, котрі під «Той день» провели повну експансію VIP- зони. Святослав Вакарчук пожартував з цього приводу, мовляв, йому дуже приємно, що усі вони прибігли до сцени, хоча тоді їм треба домовитися з аудиторією, котра заплатила «мільйон» за місця у перших рядах. Суперечок не виникло, адже увесь зал піднявся, висловлюючи солідарність один з одним.
Під віртуозний гітарний акомпанемент Петра Чернявського зазвучала народна пісня «Ой, чий то кінь стоїть». Десятитисячна аудиторія співала в унісон. Це було лірично та дивовижно! Особисто в мене виникло вже знайоме відчуття національного єднання (хто його відчував, той зрозуміє про що я). Запал шанувальників, з яким співають «Без бою», доводить, що у цій країні ніхто просто так не здається. Фірмовий свист Вакарчука, щоразу у лайві захоплює чистотою виконання. І як він це робить?!
Пісня «Холодно» особливо драматично звучить у виконанні з симфонічним оркестром. Який надрив, яка емоція! Звісно, були деякі погрішності і за музикантами, і за оркестром, але такі дрібниці можна пропустити, банально пояснюючи тим, що у ідеалу нема меж. І ви погодитесь зі мною. До речі, не можу змовчати про чудову фізичну форму фронтмена. Звісно, оголеного торсу Вакарчука ніхто не побачив (ну, так концерт же не того формату), проте навіть під одягом краси не заховати.
Слава загравав з публікою, а потім усіх просто збили з ніг «Зелені очі». Вакарчук не приховував захоплення відкритістю та фідбеком аудиторії. Під час концерту він зізнався, що все це просто unbelievable. Мабуть тому було саме час заспівати «911». Ви уявляєте що відбувалося тоді у Палаці?! Стало нестримно спекотно (справилася б з цим служба 911 чи то 101?!). «Ви надаєте сили», - фронтмен гурту не шкодував компліментів та не приховував свого захоплення аудиторією. А бачили музиканти немало шанувальників по світу.
Зазвучала «Вулиця», Святослав нагадав усім, що «Свобода – це найважливіше, що у нас є». Оркестр звучав з особливою магією. Освітлення червоного кольору додало картині хвилювання. І той момент, коли Вакарчук, стоячи на колінах, щиро відкриваючись аудиторії, змушує десятитисячний зал тотально затихнути… Це своєрідна безмовна сповідь, спосіб всезагального катарсису. То чи потрібні вам зараз ще якісь пафосні слова?
Океан Ельзи тричі викликали «на біс», тричі не дозволяючи їм піти, традиційно вимагаючи облюбовану «Відпусти». Для мене абревіатура О.Е. також розшифровується як Океан Емоцій. За силою енергетики ⎯ це був один з найяскравіших концертів в історії гурту, на котрих мені доводилось бути присутньою. Дякуємо, наш безкрайній Океане, за глибокі почуття, шалену енергетику, бурхливі емоції та надихаючі мОмЕнти яскравого життя. Ми ваші, ми з вами! Keep rockin'!
Враженнями ділилась Оксана Гулійчук.
Комментарии